я свою
долю
читаю
по чорних
ієрогліфах
воронів
в небі
які щосекунди
міняють візерунок
рубають
лінії
будують
нові може
по мертвому снігу
змарнованих
днів
по горах солі
на ранах
замки
сповзають
в дитя...
Читати далі →

рух поїздів
у моїх снах
односторонній
маршрут
випалений кислотою
в свідомості
до тебе
з останньої платформи
десь загубленої
в тьмяних
вузьких
коридорах видінь
обрежно
двері зачиняються 
як завжди
їду сама
без бага...
Читати далі →

думки-ненажери
погризли мозок
на швейцарський сир
і шурхотять
як миші
нема на них
пергідролю
в шухлядах
моїх днів 
Читати далі →

від себе
ніби реальної
ніяк не втікти
до себе
істинно справжньої
не добратись
ніколи
во віки вічні
я десь на півдорозі
рубаю канати
а в якорів
виростають руки
і тягнуться
мені
до серця
Читати далі →

в жовтому
жовтні
в човні
без води
довкола
й по колу
по чорному
чорним
я автор
та я не суддя
собі самій
заспівай колискову
приобіцяй мені
Бога
на потім
коли стану чемна
Читати далі →

прокидалась багато разів. і кожна нова реальність була майже ідентичною тій, в якій я живу. в кінці кінців, я зовсім розгубилась. лиш тепер розумію, що реальність завжди здається неспражньою. сни ж навпаки - аж надто реальними.
Читати далі →

я завжди любила ніч. неспання вночі - це як інша реальність, де ти - лише ти. без обгорток і поливки. а тепер, зачитавшись, прогавлюю той момент переходу, а отямившись, розумію, що я - одна. що нікого не існує. мене охоплює панічний страх. аж до якогось паралічу. завмираю. судомить мязи. лежу поки н...
Читати далі →

Квадратно-кімнатний простір існування цвяхами забиває вихід з божевілля. Жовті дошки і ні краплі здорового глузду. Іра пішла і я замість неї....
Читати далі →

зміни завжди болісні.
зміни завжди ставлять перед вибором.
вибір будь якого варіанту правильний,
бо вже визначений наперед.
здавалося б,
просто тицьнути пальцем.
а чого ж стан такий
що легше всі пальці собі переламати
ніж зробити вибір?
зміни завжди вири...
Читати далі →

присутність твоєї вітсутності все трохи ускладнила. я знову прийшла, щоб роздивлятися своє відображення в замерзлій бруківці. я навіть не хочу плакати. напевно, це звичка така - приходити на зустрічі з самою собою. ура. я стоятиму під балконом доки зледенілі сльози зими не поцілують мене в тім'я і н...
Читати далі →